КОРОСТИШІВ. УЛАМКИ СЛАВЕТНОГО МИНУЛОГО ТРОЄ ОЛІЗАРІВ

Світлина від Насті Олійник. Але повертаємось до нашого міста. Після героїчного Христофора Кмити ним володів його брат Семен, а після нього – син Філон (1530-1587), воєвода Смоленський, староста Чорнобильський, славний своєю відвагою та бойовою вдачею. 15 грудня 1565 року Філон Кмита за 400 литовських кіп продає Коростишів з прилеглими до нього селами своєму родичеві Івану Олізару-Вовчкевичу (1520-1577). Іван Олізар був таким самим українським боярином-шляхтичем і так само все життя провів в сідлі та під кольчугою, в обороні краю від татар, в походах проти Криму та Москви. Шанований за заслуги перед батьківщиною, він обирається делегатом на люблінський сейм 1569 року, на якому була створена нова держава – Річ Посполита, в межах якої були об’єднані усі українські землі. І саме Іван Олізар будує в Коростишеві перший замок і церкву.
У 1577 році Іван Олізар гине в битві з татарами – гідна смерть для гідного лицаря. Усі володіння Івана успадковує його син Адам (1572-1624). В той час Адаму було лише три роки, і володіннями Олізарів займались опікуни – головним чином міські війти. Було не без проблем – то коростишівський війт пограбує єврея, то сусідний пан завітає з наїздом та попалить сіно коростишівських міщан, то опікуни спробують привласнити спадщину Олізарів. Отже, коли Адам Олізар сягає повноліття та бере в свої руки керування батьківським спадком, він змушений був довго боротись з опікунами та сусідами, котрі встигли за десять з гаком років захопити та привласнити багато з його володінь. Боротись доводилося і цивільними методами (в суді), і по-лицарськи – шляхом збройного наїзду та захоплення своїх володінь. Як би там не було, своїми землями Адам Олізар керував добре, і часто сусідські селяни тікали на його землі. Своїм нащадкам він залишив 7 містечок і 33 села, і перлиною міні-держави Олізарів став Коростишів.
В своїй столиці 20-річний Адам Олізар з дружиною Анною будують новий замок, а також дерев’яний костел. Володар Коростишева перейшов з православ’я на католицтво – мабуть під впливом привабливої європейської культури і грамотних священиків. Православних християн він не утискав, церков не рухав, але для себе й інших місцевих католиків зводить у 1602 році католицький храм. Стоячи на крутому схилі над рікою та східній околиці Коростишева, костел напевно входив в оборонну систему міста.
Але Олізар не завжди мав час сидіти вдома. Лицар з лицарів, він брав участь в багатьох походах та війнах. У серпні 1610 році зустрічаємо його ім’я серед тих хто разом з гетьманом Станіславом Жолкевським приймав присягу від московітів. Адам Олізар в чині ротмістру брав участь у відомій битві під Клушино, де п’ятитисячний загін Жолкевського завдяки відвазі та дисципліні розбив п’ятидесятитисячне московське військо, після чого Жолкевський увійшов до Москви та повністю підкорив Московське царство.
У 1624 році Адам Олізар помирає, і Коростишів отримує в спадок його син Людвік. Людвік Олізар, як і його батько, зробив непогану військову кар’єру – дослужився до королівського ротмістру. Власним коштом він утримує 150 кінних воїнів (скоріш за все, панцерників), з котрими зжився настільки що їх в народі називали «олізарчуками». «Олізарчуки» не відрізнялись добрим правом і частенько любили поглузувати з подорожуючих. Доходили справи і до грабунків. Не наслідував батьківським чеснотам і сам Людвіг Олізар – він любив встрявати в різні авантюри та пригоди, вліз в великі борги, і через це змушений закладати та передавати орендарям своє маєтки – в тому числі і Коростишів. Орендар – не господар, він не жаліє селян і дере з них три шкіри, отже, селяни тікають до сусідів – як колись тікали до Олізарів. Людвік у відповідь чинить напади на маєтки сусідів та вертає своїх селян додому.
Зате за часи Людвіка Олізара в місті було зведено міст через Тетерів. Тепер купцям та мандрівникам не треба було шукати броду чи переправи. Міст економив подорожуючим і час, і сили – і звісно, не безкоштовно. Купець з возом за проїзд через міст мав сплатити 2 гроша, подорожуючий – 1 гріш, а місцевий перехожий – пів гроша. Гроші йшли до Олізарової кишені, але користало з того все місто – адже більшість подорожніх з Києва і до Києва йшло тепер через Коростишів. А подорожували тоді пішки або кіньми, не надто поспішаючи і зупиняючись в містечках при дорозі щоб поїсти, перепочити, щось купити чи продати. Це пожвавлювало торгівлю в Коростишеві і збільшували приємний тягар в кишенях його мешканців.
Джерело: інтернет видання

Реєструйтеся на нашому сайті radiokor.com.ua , приєднуйтеся у Facebook до загальнодоступної групи Korostyshiv NEWS  та будьте завжди у центрі подій Коростишівщини.

Опубліковано у наш край, Новини, події. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *