Фотовиставка «Ми. Мами. Сильні» у Празі Дванадцять світлин із зображенням жінок, які тримають у руках портрети своїх загиблих синів, розкривають особисту трагедію кожної матері, яких об’єднала страшна спільна доля – ховати власних дітей, загиблих на війні.
«Я просто уявляю, що я б могла мати такого ж сина, він так само міг загинути, і я б могла бути серед цих матерів. Це просто жахливо», – поділилася своїм враженнями від фотовиставки учасниця заходу Наталя.
На її думку, для матерів конче важливо, щоб їх чули, бачили і щоб про їхню втрату і страшенний біль знали.
Посол України в Чехії Євген Перебийніс знайомиться із фотовиставкою
«Ця тема близька для всіх українців, і не лише для них. Адже українці про це і так знають, бачать, з цим живуть», – сказала, стримуючи сльози, одна із учасниць заходу, яка після втрати чоловіка приїхала разом із дитиною з Новоазовська до Чехії.
«Тому треба, щоб про це знало якомога більше людей і за кордоном», – додала вона.
На показ фотовиставки «Ми. Мами. Сильні», який вперше проходить зак ордоном, приїхали також самі учасниці-матері Олена Максименко і Лілія Ільницька .
Ми хочемо, щоб нас почули, щоб зупинилася ця проклята війна
«Ми хочемо, щоб нас почули, щоб зупинилася ця проклята війна, – сказала в розмові з Радіо Свобода Олена Максименко. – Я не хочу, щоб інші матері втрачали своїх синів, як втратила я».
Син Олени Максименко, який загинув під Широкиним у 2016 році, був водієм санітарної машини, що вивозила поранених із поля бою. Проте, каже Максименко, російські гібридні сили не дозволяли вивозити ні поранених, ні вбитих хлопців.
«Він (син – ред.) з першого дня пішов захищати свою Батьківщину», – додала мати загиблого.
Учасниці-матері Олена Максименко (л) і Лілія Ільницька (п)
Максименко щиро сподівається, що виставкою можливо змінити на краще бодай щось, якщо світ побачить хоча б «маленьку краплинку материнського горя».
Коли свята – ще важче, коли чекаєш сина, що він прийде, а його нема
«Кажуть, що час лікує – ні, час ніколи не лікує, і рани ніколи не заживуть», – каже Олена Максименко, якій, за її словами, біль у грудях заважає говорити.
«Коли свята – ще важче, коли чекаєш сина, що він прийде, а його нема», – додала вона.
Максименко також розповіла, що багатьох матерів, яких вона знала, вже немає серед живих, тому що вони не витримують цього болю. Але попри це, каже жінка, вони намагаються гуртуватися й підтримувати одна одну, щоб разом пережити болісний смуток через втрату найрідніших.
«Не хочеться, щоб сироти росли без батька, щоб дружини жили без чоловіків, а для матері це особливо важко, коли сина нема, – каже Максименко. – Це дуже важко – ховати своїх дітей».
Учасники заходу висловлюють подяку матерям
На думку Євгенії Чигалової , представниці російської меншини в урядовій раді Чехії, ця виставка ще більш зворушлива та трагічна, саме тому, що мова іде про матерів.
Вони мають пишатися своїми дітьми, і ми пишаємося ними теж!
«Дві мами знайшли сили сюди приїхати, і попри те, що зараз вони лише можуть приходити з квітами на могили своїх синів, вони мають пишатися своїми дітьми, – вважає Чигалова. – І ми пишаємося ними теж!»
Представниця російської меншини також додала, що спогади про те, що війна на сході України триває, дуже швидко забуваються.
«Велика підтримка була у 2014–2015 роках, але зараз вже 2020 рік. Шість років пройшло, і що ми бачимо – люди забувають», – сказала у розмові з Радіо Свобода Євгенія Чигалова.
Учасники заходу діляться між собою враженнями від фотовиставки
На її думку, зараз підтримка мала б бути ще більшою, адже війна точиться зовсім поблизу, на відстані двогодинного перельоту на літаку.
«Люди просто проходять поруч, вони сміються, у руках у них морозиво, вони просто сидять у ресторанах, хоча ця війна у нас за спиною», – додала Чигалова.
Організаторка фотовиставки, військова волонтерка Юлія Толмачова розповіла у розмові з Радіо Свобода, що з учасницями-матерями інколи було дуже важко працювати, тому що кожна історія приховує особисту трагедію кожної з них.
«Деякі мами відмовилися взагалі брати участь у виставці, вони сказали, що ми просто не зможемо пережити це все знову у своїй голові, знову всі ці спогади, і вони не змогли прийти», – розповіла Толмачова.
Я сказала їм, що я хочу показати біль, який ви пережили за цей час. Я хочу побачити ваші очі
Волонтерка додала, що матері її запитували, що вона хоче передати та показати через свою фотовиставку «Ми. Мами. Сильні».
«Я сказала їм, що я хочу показати біль, який ви пережили за цей час. Я хочу побачити ваші очі», – розповіла Толмачова, додавши, що вона також хоче показати світові, що в Україні війна триває.
«У нас немає ніякого конфлікту, як каже Штайнмаєр, Макрон, як кажуть в ООН, – вважає волонтерка. – Ні, у нас іде війна з Росією, і ми це маємо довести світові, щоб він це визнав».
Організаторка фотовиставки «Ми. Мами. Сильні», військова волонтерка Юлія Толмачова (л) поруч із матерями
Своїми враженнями від фотовиставки також поділився посол України в Чехії Євген Перебийніс .
«Коли я дивлюся на ці фотографії, на обличчя цих чудових жінок, цих красивих хлопців, у мене виникає лише одне питання: чому? – сказав посол. – Чому вони мали померти через те, що один диктатор у Кремлі вирішив задовольнити свої амбіції?».
Перебийніс сказав, що він сподівається, що смерть цих хлопців за вільну і незалежну Україну не була марною. Він також подякував усім, хто долучився до організації цієї виставки, і всім присутнім – адже підтримка й солідарність Україні зараз особливо потрібна, додав посол.
Джерело https://www.radiosvoboda.org/