Війна за СВІЙ шлях – п’ятикласник Ліцею №3 Олексій Рисінський

Я не відразу зміг зрозуміти, чим страшна війна. Над будинком літали літаки та дрони, тато постійно виходив на вулицю, мама просто міцно обіймала й мовчала. Лише незвичний мені погляд дорослих свідчив, що щось не так і що це дуже небезпечно. А потім здригалися стіни… Підвал… Постійні мамині молитви… Я їх чув, коли вона навіть не промовляла вголос… Пожежа за містом… Вона була така велика, що здавалася дуже близькою та лютою. І ото лиш тоді я почав розуміти щось більше, ніж говорили в новинах.

У нас хотіли забрати не землю, не поля, не ліси. Хотіли вкрасти наше життя, ніби після смерті однієї людини подовжується шлях іншої. Хотіли забрати нашу волю, наш вибір, а також мої думки, мої вподобання, мої мрії та плани на літо, ніби комусь від цього мало б стати краще. Можливо, це і є правильне розуміння війни за СВІЙ шлях?!

Можливо, наші Збройні Сили так відчайдушно б’ють окупанта, аби я міг вчитися, кататися на велосипеді, дивитися мультфільми, готувати мамі каву та тягнути тата щонеділі на риболовлю? Так!!! Вони женуть ворога, щоб я сам міг обирати гурток, улюблену музику, спортивну секцію та готуватися до уроків, щоб міг купувати одяг, рюкзак, щоденник та багато інших речей саме за своїм бажанням. І щоб ніхто цього права в мене не забирав, особливо – на життя, здоров’я та здійснення мрій! Я вірю, що саме заради цього дехто з моїх знайомих воює на фронті, інші – оберігають кордони України, а найближчі – готові зірватися з роботи й домашніх турбот, як тільки про це скажуть у військкоматі.

І тепер мені вже не страшно! Я щиро пишаюсь, що маю можливість і право обирати СВІЙ шлях сам, інколи помилятися й робити висновки, будувати відносини з учителями та однокласниками, знаходити друзів, тренуватися, розмовляти українською й досягати нових вершин, самостійно шукати свою життєву дорогу й залишатися справжнім українським хлопчиськом з щирим серцем  під захистом наших неймовірних військових.

Я дякую Богу, рідним та ЗСУ за сонце, за небо, за те, що маю СВІЙ шлях!

Олексій Рисінський, п’ятикласник Ліцею №3 Коростишівської міської ради