“Хочу віддавати свої сили, аби хоч трішечки наблизити довгоочікувану Перемогу” – завклубом села Віленька

Разом – до Перемоги!
Любов життя, таким як воно є,
Яким його Всевишній дарував.
Хоч іноді воно жорстоко бʼє,
А бʼє тому, що в нас іде війна.

«Хочу допомагати збройним силам України, на тому рівні, на якому можу. Хочу віддавати свої сили, аби хоч трішечки наблизити довгоочікувану Перемогу», – такі слова я почула від завідувачки клубом с. Віленька Галини Шайдецької.
Поки наші воїни боронять нас від ворога, вона щоденно йде до сільського клубу, і плете маскувальні сітки. На війні будь-яка допомога потрібна. Хоч ця робота монотонна, але руки вже набули вправності, адже сітки плете з 2023-го року. За цей період передала волонтерами на ЗСУ 70 сіток!
Ця робота хоч і одноманітна, але заспокійлива. Адже щоденно на нас зливається величезний потік негативу: постійні повітряні тривоги, повідомлення в новинах про руйнування наших міст та сіл, людських жертв.
«Такі емоційні навантаження важко витримувати, а плетіння сіток відволікає, хоч трішки заспокоює нервову систему» – з сумом розповідає пані Галина.
Кажуть: «Будь-яка справа приносить задоволення, коли людина ставиться до неї з любовʼю».
Уже більше 20-ти років Галина Володимирівна працює завідувачкою клубом с. Віленька. Варто лише переступити поріг цього закладу і одразу кидається у вічі, що тут працює людина, яка любить свою роботу. Чисто, затишно, на стінах наочна агітація, музейний куточок з предметами побуту. Не зала, а справжня українська світлиця. Улітку біля клубу багато квітів – справжня господиня.
Незважаючи на війну, Галина з учнями школи постійно проводить культурно-масові заходи. Крайнім був, тематичний вечір до дня народження Т. Г. Шевченка. У мирний час заклад культури с Віленька відносився до числа кращих в районі. Галина Володимирівна гідно представляла художню самодіяльність села на районних фестивалях, брала активну участь у виставках до Дня Незалежності.
Дарувати людям гарний настрій – головна риса клубного працівника. «Добре людям, то радію і я» – каже пані Галина.
Тож дай Боже нам дочекатися миру, і нехай все стане на свої місця.
Звичайно, ще довго будуть загоюватись рани війни, ще довго сльози не висихатимуть на обличчях матерів, дружин, дітей.
Але життя продовжується. Лиш би був мир, який ми цінуватимемо більше, як це було в нашому розумінні до війни. А Галині Володимирівні хочу побажати міцного здоровʼя і душевного спокою.
Нехай кожен день приносить усім нам лише позитивні і добрі новини. Ми на це заслуговуємо.

Тетяна Пащенко, с. Щигліївка