Мартин Небаба

Схоже, що на початку повстання під проводом Б. Хмельницького, Мартин (Максим) Небаба (р. н. невід. – помер 1651) не належав ні до козацької еліти, ні взагалі до січового братства. Дослідники вважають його міщанином з міста Коростишева на Житомирщині. До повстанців він приєднався на чолі невеликого загону месників, які вирішили, що настав час визволяти від ненависної польської шляхти не тільки рідні краї, а цілу Україну.

Немає опису.

Скульптура з бюстом Мартина Небаби (м. Коростишів)
Автор роботи – Віталій Рожик

Та вже під час перших боїв М. Небаба показав, що в Україні справжнім козаком може бути навіть той, хто ніколи ним не був. Особиста хоробрість і командирська кмітливість, які він продемонстрував у битвах під Жовтими Водами, Корсунем та Зборовим, були такими, яких не могли не помітити. І Небаба стає одним з провідних воєначальників, дістає чин полковника, а незабаром очолює адміністративно-територіальний Чернігівський полк. Його ім’я починають називати в ряду Кривоноса, Богуна, Нечая…

Певний час новому полковникові довелося віддати на те, щоб упорядкувати територіальні сотні свого полку, дібрати гідних сотенних отаманів, очистити територію від польських гарнізонів, польської адміністрації та шляхти. Давши всьому потрібний лад, Мартин Небаба перейшов у районі Доєва Дніпро й заглибився зі своїм полком, що поступово переростав в окремий корпус, у територію Білорусії. Ясна річ, він робив це зі згоди гетьмана Хмельницького, який розумів, що підірвати могутність польсько-литовського союзу можна лише тоді, коли повстання охопить і територію Білої Русі. Це відверне частину польських сил, а козакам дасть змогу розширити арену бойових дій.

Та тривав рейд Небаби недовго. Влітку 1648 року, за наказом гетьмана, він повертається в Україну, але не в Чернігівщину, а в район Тернополя, під Збараж, де збиралися основні сили і повстанців, і поляків. Відомо, що в Чернігівщині в цю пору справляв чинність наказного (тобто тимчасового) полковника інший герой війни – Степан Пободайло.

Дії чернігівського полку в тривалій Збаразькій операції були успішними, та все ж Хмельницький, мабуть, пожалкував, що відкликав для участі в ній М. Небабу, оскільки в цей час наказний полковник Пободайло виступив проти Януша Радзивілла досить невдало. Під час першого ж бою його полк зазнав розгрому. А через це не обійшовся без втрат і наказний гетьман Михайло Кричевський, під орудою якого мали діяти на території Білорусії Пободайло та інші повстанські ватажки.

Але хоч як тяжко було на білоруських кордонах, Небаба не міг так одразу повернутися до них. 1650 року виник своєрідний конфлікт між гетьманом Хмельницьким і молдавським господарем В. Лупулом, який не бажав віддавати за Тимоша, гетьманового сина, свою доньку Розанду. Отож господаря треба було “переконати”. Тим більше, що, завдяки цьому шлюбові, гетьман мав намір зміцнити дружбу між Україною і Молдовою, прив’язати невеличку сусідню державу до своєї державної колісниці. Сам цей похід, його причини і наслідки – тема окремої розмови. Для нас же важливо, що в ньому, за деякими даними, на чолі чернігівського полку брав участь і Мартин Небаба. Майже 40-тисячне українсько-татарське військо під командуванням наказного гетьмана Тимоша Хмельницького дійшло тоді до Молдавської столиці Ясс і повернулося в Україну, несучи на своїх бунчуках перемогу.

А тим часом литовський гетьман Януш Радзивілл зібрав велику литовсько-польську-білоруську армію, і повів її до кордонів України. Мета цього походу – не лише очистити Білорусію від козацько-повстанських військ, а й здобути Київ, та приєднатися згодом до військ польського короля Яна-Казимира.

Наміри, як бачимо, надзвичайно серйозні, тож і сприймати їх теж треба було з усією серйозністю. Відтак Небаба мусив повернутись на Чернігівщину і, маючи під своєю рукою полк Пободайла та кількох інших ватажків, пішов назустріч своїй долі. Він уже набув чималого досвіду бойових дій проти литовців Радзивілла. Ще перед тим, як за викликом гетьмана рушити до Збаража, Небаба разом з полком Гаркуші вже спиняв просування армії ворожого полководця.

А було це так. Маючи намір узяти штурмом Чернігів, а потім рушити на Київ, Радзивілл переправив своє 80-тисяч-не військо через Дніпро поблизу Лоєва. До речі, в цьому місті він не затримувався, оскільки його уже неабияк пошарпав корпус Небаби: дещо зруйнував та попалив, вирубавши мало не весь гарнізон. Переправлятися литовцям теж довелося з превеликими труднощами. Хоч Небаба мав під своїм командуванням значно менше військо, ніж литовський гетьман, він усе ж дав доброго гарту його авангардним частинам, які першими ступили на лівий берег річки. І навіть захопивши плацдарм на Чернігівщині, литовці не мали спокою. Загони полковника Небаби раз у раз нападали на них, а головне – почали розбивати ворожі обози, що переправлялися в різних місцях . Як випливає з рапорту цього полковника гетьманові, чимало обозів потонуло в Дніпрі.

Ще тричі корпус Мартина Небаби намагався зупинити війська Радзивілла, завдаючи йому при цьому відчутних втрат, одначе литовсько-польські війська все ж захопили Київ. Але втриматися в ньому не могли. Втративши майже весь обоз із набоями та багато вояків, відбиваючи безперервні атаки козацтва, Радзивілл переконався, що Київ – не та столиця, де його чекали як тріумфатора. Зміркувавши, що ліпше буде дати спокій киянам, він рушив на зближення з армією польського короля.

А тим часом, як доповіла Небабі його розвідка, – ворог націлився на Чернігів. Полковник Небаба вже добре знав, з яким військом та яким полководцем має справу, тож постарався його випередити і затримати основні ворожі сили на території Білорусії. Небаба послав частину свого війська під Гомель, сподіваючись взяти його штурмом і примусити литовського гетьмана гайнувати час на облогу. Саме той час, який потрібен був полковникові для того, щоб зібрати нове військо, бо ж поки що під його командою перебувало десь близько 20 тисяч повстанців, але й ті виявилися розпорошеними між Гомелем і Черніговом.

Та, мабуть, Радзивілл розгадав його намір. Він не клюнув на гомельську принаду Небаби, а далі, в обхід, посувався до українського кордону. Довелося нашому полковникові терміново відкликати підрозділи з-під Гомеля і концентрувати їх на ділянці між лівим берегом Дніпра і містечком Ріпки. А щоб якимось чином усе ж таки виграти час, вирішив ущасливити литовського командувача своїм посольством, яке довірив очолити полковникові С. Пободайлу. Проте й цього разу Радзивілл зумів уникнути козацької пастки. Замість того, щоб гаяти час на переговори з гінцями, він послав великий кавалерійський загін у район Любеча, на південь від того ж таки Лоєва. Основні ж його сили переправились через Дніпро.

Там, поблизу Лоєва, загін, очолюваний самим Небабою, потрапив в оточення. Як саме? Щойно він став до бою з головними силами литовців – у тил йому вдарив загін литовсько-польської кінноти під командою польського полковника Мирського. Можливо, козаки ще б зуміли вирватися з цих “кліщів” і відійти слідом за полком С. Пободайла, але полковник Небаба розумів: відійти до Чернігова й укріпити його Пободайло зможе тільки тоді, коли він, Небаба, затримає Радзивілла хоч на добу. Рівно на стільки він і затримав велике військо гетьмана литовського.

“Дванадцять тисяч козаків, – відтворює цю трагедію французький дослідник П’ЄС Шевальє в своїй “Історії війни козаків проти Польщі” – під командуванням… Небаби розташувалися поблизу Лоєва, у гирлі річки Сожа, яка впадає в Борисфен; підготувавшись до переправи через ріку, той отаман залишив кілька загонів, щоб боронили переправи. Гетьман литовський князь Радзівілл, дізнавшись про це, вирішив атакувати їх. …Козаки хоробро оборонялися півтори години, а потім їх опір було зламано і їх розгромлено. Небаба з військом наближався на допомогу своїм; князь Радзівілл… невпинно рухався вперед, щоб чинити опір козакам. Після завзятої сутички, в якій загинули три головні козацькі полковники, в тому числі й Небаба, козацьке військо було розбите, три тисячі козаків убито, багато взято в полон, серед них – племінник Небаби. Інші ж утекли до табору, розташованого недалеко від поля бою”.

Поки Небабові козаки змагалися з литовськими авангардами, поки пробивалися з оточення, полковник Пободайло встиг організувати оборону Чернігова, підправити старі та насипати нові вали. За свідченням літописця, оборонні споруди виявилися настільки міцними, що після першого ж штурму Радзивілл зрозумів: може, він і здобуде це місто, але втримувати його буде вже ні з ким. Тому зміркував, що ліпше знову податися знайомою дорогою до Києва. І Бог з ним, з отим Черніговом.

Проте всього цього Мартин Небаба вже не знав. Там, в оточенні, він загинув так само хоробро, як і переважна більшість його корпусу, тільки невеличким підрозділам якого вдалося пробитися крізь вороже кільце і відійти в бік Чернігова. Після його загибелі полковником чернігівським призначено Степана Пободайла. Але то вже інша доля.

«Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV-XIX ст.»

 

Будьте з нами: radiokor.com.ua
Facebook: Радіо Коростишівщини/Korostyshiv NEWS
Instagram: radio.kor
YouTube: Коростишівське радіо
+38068-340-21-96 (telegram)
radio_kor@ukr.net
м. Коростишів, вул. Соборна Площа, 21

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *