ЛЕГЕНДИ ПРО СКЕЛІ КОРОСТИШЕВА

1911 року в Коростишеві урочисто відзначали 50-річчя реформи, яка скасувала кріпосне право. На добровільні пожертвування селян мирової дільниці Коростишівської волості було споруджено перший у місті пам’ятник – імператору Олександру II. Під час його відкриття з промо¬вами виступили волосний старшина Березняк, староста Устим Музика та старший писар Путято.
Болісною і тужною була розповідь Дятлова про загибель його меншої, трирічної доньки. Дівчинка в супроводі нянечки гуляла неподалік будинку, коло скелі «Фелінського». Нянечка заговорилась з рибалкою і не помітила, як дитя забралось на вершечок скелі. Сталось непоправне: дівчинка послизнулась і впала з висоти на каміння. Від тяжких травм дитина померла. Для увічнення її пам’яті батько попросив одного з каменотесів вибити на бічному камені скелі «Фелінського» ім’я донечки. Відтоді дехто почав називати це місце «Олечкиним каменем», або скеля «Ольги».
Неподалік, дещо південніше, – скеля «Марія», названа так на честь дочки управителя Коростишівського маєтку ще за графів Густава та його сина Кароля Олізарів.
Молода вродлива дівчина любила кінні верхові прогулянки дорогою над Тетеревом до Киричанки. Саме під час одного з таких виїздів італійські майстри-каменотеси почали зривні роботи. Злякавшись раптового вибуху, кінь рвучко поніс наїзницю. Не втримавшись, дівчина упала на виступ скелі і загинула. Опечалений батько наказав вибити на брилі слова: «Скала Марії».
На початку нинішнього століття про цю скелю було складено дві легенди. В одній з них йшлось про важкі для польського королівства 90-ті роки XVIII століття, коли сусідні держави вирішили розчленувати ослаблену Польщу. Слабовольний король нічого не міг вдіяти. Тоді найбільш впливові магнати Речі Посполитої – старий князь литовський Радзивіл і найбагатший та найавторитетніший представник сейму Пилип Олізар вирішили врятувати державу від розпаду і посадити на трон сина Радзивіла. Щоб союз був міцнішим, магнати домовились одружити Радзивіла-молодшого з 17-річною дочкою Олізара красунею Ядвігою. Незабаром свати з нареченим прибули з далекої Литви до Коростишева. Молодий пихатий Радзивіл із першого погляду не сподобався Ядвізі ні зовнішністю, ні впертим, зарозумілим характером. Спроба дівчини переконати батька відкласти весілля нічого не дала. Рішення Олізара було незмінним: негайно виїжджати з паничем у столицю Литви – місто Вільно.
Надвечір перед від’їздом Ядвіга попросила в батька дозволу в супроводі матері попрощатись з рідним лісом, скелями над Тетеревом, пахучими прибережними луками. Довго ходили мати з дочкою, ніжно обнявшись над берегом річки. Вже й вечір настав, потягнувся туман, вкриваючи все довкруж. Але найбільше вкривали очі сльози відчаю і розпуки. Не бачачи нічого поперед себе, від однієї гадки про майбутню розлуку мати з дочкою кинулись зі скелі в глибокі води Тетерева. Через кілька днів їх тіла витягнули сітками рибалки. Вони й після смерті обіймали одна одну.
Оплакавши утоплениць, Олізар наказав поховати їх між двох скель. Одну з них у пам’ять про дружину він назвав «Марія», другу – «Ядвіга», на честь доньки. Олізар бачив, що розчленування Польщі не уникнути. Тож його основні маєтки відійдуть під владу Російської імперії, можливо будуть конфісковані. Граф зібрав усі свої величезні скарби і заховав їх у підземній залі під Коростишевом. Ходи до неї наказав затопити водою.
У 1901 році, повіривши цій легенді, Микола Яроцький разом із одним з родичів Олізара намагались розкопати підземні ходи і знайти скарб. Але переконались, що без значних ресурсів та плану підземель відшукати його неможливо.
Звичайно, легенда в декотрих моментах не відповідає дійсності. Адже дочка і дружина Пилипа Олізара мали зовсім інші імена. Крім того, поряд із ім’ям «Ядвіга» на скелі латиною вибито й дату – 1849 рік. Саме десь в цей період Кароль Олізар одружився на пані Ядвізі. Найвірогідніше, що саме їй присвячено цей напис на скелі.
Інша ж легенда (більш поширена серед коростишівців) розповідає про палку любов панської дочки, красуні Марії та місцевого парубка-кріпака. Закохані часто таємно зустрічались на одній зі скель над Тетеревом. Дізнавшись про це, пан наказав відшмагати юнака батогами і відправити в рекрути – на 25-річну військову службу. Не витримавши розлуки з коханим, Марія кинулась зі скелі в Тетерів.
Але й цією оповіддю легенди про наші скелі не завершуються. В кінці 30-х років у Коростишеві склали ще одну легенду про скелю «Марія». Цю історію знали лише жителі Заріччя та частково Кудрявця.
У 1938 році, коли по країні проводились сталінські репресії, було заарештовано і одного із слуг князя Горчакова, який, не витримавши тортур, вимислив (а чи правду сказав?), що в скелі «Марія» є підземелля, де князь, виїжджаючи з Коростишева у 1918-ім, заховав значне багатство, яке не міг забрати із собою, бо боявся бути пограбованим у дорозі в ті часи анархії. Вірний слуга їх добре замурував, замаскував і залишився для нагляду. І тільки страшний біль та бажання зберегти своє життя примусили його зізнатися…
Одного літнього дня 1938 року район двох скель – «Марії» та «Ядвіги» – було оточено військовими. Хлопчакам, які пасли там худобу, було наказано забиратись геть, а через деякий час над річкою прогуркотіли вибухи. Коли солдати поїхали, хлопці повернулись на те місце і побачили кілька вирв від вибухів. Самої ж брили з написом «Марія» на місці не було. Брила на сусідній скелі з написом «Ядвіга 1849» впала на бік, остання літера в імені була відбита.
По Заріччю пішла чутка, що в скелі були знайдені великі скарби світлійшого князя Горчакова.
Так воно чи ні? – про це ніхто ніде не повідомляв у ті страшні роки. Та ніхто нікого й не питав, для чого і чому в районі двох скель над Тетеревом проводились вибухові роботи. З часом тільки окремі корінні зарічанці та жителі Кудрявця знали точне місцезнаходження скелі «Марія».
Вже у 70-ті роки XX століття після ознайомлення з мемуарами графа Густава Олізара окремі краєзнавці висунули версію, що скелю було названо на честь Марії Раєвської-Волконської, в котру був закоханий Густав Олізар.
Легенди і розповіді лише про одну скелю свідчать про багатство історії рідного краю, про романтичність людей, котрі тут жили і котрі з непримітного сірого гранітного валуна, що стоїть над Тетеревом, могли зробити місце поклоніння… Можливо, саме йому доземно вклонялися наші предки слов’яни-язичники ще до хрещення Русі Володимиром Святим, а після прийняття віри Христової їх місце принесення жертв – капище – було зруйновано і кинуто у Тетерів біля скелі «Фелінського». Лише один валун з 11-ма священними карбами у 20-х роках XIX століття за наказом графа Олізара було витягнуто з води і встановлено в парку. З часом священні карби-символи руйнувались, втрачали чіткість обрисів, заростали мохом. Георгію Лукомському не вдалося ні зафотографувати, ні замалювати його. А, може, він просто не «давався», цей камінь, що пам’ятає принесені йому жертви у вигляді сонячних короваїв хліба з першого зерна богу урожаю Хорсу, і криваві жертви богу-захисникові слов’янської території Трояну. Невідомий камінь мстить людям і приймає свої жертви за зруйновані скелі, вирубані дубові гаї і величні сосни та граби… Бо не може сказати людям: «Схаменіться, адже всі ми – часточки однієї матері-природи, і кожен з нас має свою долю, свою історію!».
Джерело: Володимир Слівінський,
директор Коростишівського народного історичного музею.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *