Спогади Федора Новікова: Визволяв Житомирщину

Народився Федір Новіков в 1913 році в сім’ї селянина у селі Іванівка, Гремічевського району Вороніжської області (Росія). Після закінчення церковно-приходницької школи, навчався у Борисоглібському сільськогосподарському технікумі. Трудове життя розпочав інженером Костемської МТС (Вороніжська область).

Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, добовольцем пішов на фронт. Війну закінчив у Берліні, де кров’ю розписався на поверженому Рейстазі. По війні Федір Федорович працював у Коростишеві спочатку інженером МТС, а потім головним інженером райсільгосптехніки.

За бойові і трудові успіхи має багато урядових нагород. Серед них – ордени Червоної Зірки, Вітчизняної війни, медаль Маршала Жукова.

Федір Федорович і на схилі своїх років вів активну трудову діяльність – доглядав пасіку, виступав перед молоддю зі своїми розповідями про Велику Вітчизняну війну.

Вічна пам’ять…

Спогади Федора Федоровича Новікова, учасника визволення від фашистів Коростишівського району, ветерана – учасника бойових дій Великої Вітчизняної війни, жителя міста Коростишева, Житомирської області.

Визволяв Житомирщину

Коли розпочалася війна, я не переховувався, добровольцем пішов на фронт. Командував взводом автотранспортного окремого батальйону Центрального фронту.

Перший наш взвод прийняв під Єльнею 1941 року. Тут я потрапив в оточення після довгих поневірянь в лісах. У 1942 році брав участь в боях на Курській дузі. У складі 8-го окремого батальйону, в штиковій атаці під Прохорівкою був важко контужений і поранений в голову. Після одужання – знову на фронті. Визволяв міста України – Ніжин, Остер, форсував ріку Дніпро в районі Дарниці. В жорстоких боях на Житомирщині, в складі 60-ї Армії генерала Черняхівського, звільняв від фашистських загарбників міста Бучу, Малин, Радомишль, Коростишів, села нашого району – Торчин, Старосільці, Гуменники і обласний центр – Житомир.

В кінці листопада 1943 року разом зі своїм підрозділом, під натиском переважаючих сил фашистів, ми відступили з м.Житомира. У цей час йшли жорстокі бої за кожен клаптик нашої поліської землі. Фашисти рвалися до столиці України – Києва. Але наші війська героїчно зупинили ворожий натиск на рубежі оборони – Ставище-Малин. І після перегрупування сил наша 60-а армія знову звільнила Житомир. Далі я з боями пройшов всю Західну Україну і Польщу.

Особливо запам’ятався мені такий епізод з фронтового життя. Це було під містом Католіце (Польща). Наша рота після форсування невеличкої річки зупинилася біля села Жешев. В цьому селі був розміщений штаб німецького генерала. Заступник командира 60-ї армії полковник Сурков наказав взяти будинок, де був розміщений штаб фашистів. Для цього були відібрані добровольці в складі дванадцяти чоловік разом зі мною. Нас озброїли автоматами і кожному дали по дві гранати. З цією зброєю ми поповзли до будинку, де був розміщений штаб. Перші кинулися до будинку офіцери Топчій і Булгаков. Вони відкрили двері і крикнули: ” Руки вверх”. Німецькі штабісти запанікували і здалися без бою. Так був захоплений і полон німецький генерал-полковник зі своїм штабом. За цей подвиг командир подарував мені та іншим бійцям-сміливцям бельгійський іменний пістолет і представив нас до нагороди. Я був відзначений орденом Червоної Зірки.

Після звільнення Польщі від окупантів, наша армія продовжувала бої в логові фашистської Німеччини. Велику Перемогу я зустрів у гітлерівській столиці – Берліні.

Сьогодні важко згадувати ті важкі роки війни. І хотілося б, щоб наші внуки і правнуки, нові прийдешні покоління ніколи не знали такого лихоліття.

Хай завжди над нашою квітучою Землею світить мирне сонце.

З книги В.П.Лінивого “Дорогами війни”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *