КОРОСТИШІВ У 1905-1912 РОКАХ

Неспокійними були для Коростишева 1905-1907 роки. 14 лютого 1905-го спалахнув страйк на сірниковій фабриці. З 92 робітників, котрі працювали тут, до акції протесту приєднались 30. Учасники страйку вимагали збільшення зарплати і скорочення робочого дня. Але власники підприємства відхилили вимоги трудящих. 2 квітня 1905 року група ремісників-кравців майстерні Островського почала вимагати від нього збільшення заробітної плати, зменшення робочого дня і поліпшення умов праці. У випадку відмови люди погрожували зруйнувати майстерню. Поліція намагалася втихомирити єврейську молодь, але та почала стріляти з револьверів, щоправда, понад головами. Сміливими діями поліцейських були затримані організатори виступу Янкель-Шлемов і Янкель-Бенев Морози, інших розігнали. Наступного дня заарештували М. М. Рабіновича, Г. Л. Лур’є та Д. Б. Столинського і засудили до 1 року й 3-х місяців ув’язнення.
19 жовтня 1905-го в Коростишеві відбулась політична демонстрація проти дарованої царем конституції. В акції активну участь взяли місцеві каменотеси, робітники паперової фабрики та ремісники-євреї. О 14-й годині демонстранти з вигуками: «Долой самодержавие!» і «Да здравствует свобода!» направились до вчительської семінарії, щоб там, у залі, провести мітинг. Попереду на коні з червоним прапором їхав Михайло Жиляєв. Але директор семінарії наказав закрити ворота і, не зважаючи на вмовляння керівників демонстрації, не погоджувався їх відкрити. Спроби зламати ворота силою також ні до чого не привели. Тоді окремі демонстранти почали перелазити через загорожу та ворота. На той час у дворі семінарії з’явився фельдшер Шишкін і також почав переконувати робітників покинути територію. Коли ж умовляння нічого не дали, він налякав їх «уколами та клізмами в одне місце, що до віку запам’ятають свій непослух». І це подіяло. Каменотеси (а то були в основному пацієнти медика) почали помаленьку перелазити через загорожу назад. «Навіщо лізти через тин і ворота, якщо можна ввійти через хвіртку?», – сказав Іцик Айбіндер. Єврейська молодь, обійшовши тин через бічну хвіртку, ввійшла на подвір’я семінарії, а з нею в’їхав з прапором і Михайло Жиляєв. Залишившись сама, єврейська молодь почала співати «Марсельєзу», але оскільки співці були невдалі, то семінаристи гімн не підхопили, а звернулись до учнів із промовами. Та й хороших ораторів серед них теж не було. Хвилюючись, вони говорили таким російсько-українсько-єврейським суржиком, натискуючи на літери «г» і «р», що слухачі спочатку нишком посміхались, а після одного з ораторів почали сміятись відкрито.
Директор семінарії Кудрицький разом із наставником Кочерговим, бачачи, що семінаристи не підтримують мітингувальників, вирвали в Жиляєва червоного прапора і поламали древко. Євреї прийняли це за сигнал їх побиття і кинулись врозтіч через семінарський паркан. Залишившись один, Михайло Жиляєв з погрозами віддячити змушений був через ту ж хвіртку покинути двір.
19 листопада 1905 року в Коростишів із Києва прибув агітатор від партії соціалістів-революціонерів (есерів) А. С. Рудницький і провів у лісі зібрання селян. Після нього активісти партії, коростишівські селяни Андрій Гаврилюк, Калістрат Міненко, Степан Сивоконенко, Іван Панченко і Степан Мельниченко, а також семінаристи Іван Кулай, Яким Петрусь та єврей Хаїм Гофштейн зібрались на квартирі Дионісія Логвинова, щоб обговорити питання про приєднання до селянської спілки. Там їх за чиєюсь вказівкою і застав становий пристав Енгбрехт із стражниками. А. С. Рудницького було заарештовано.
Звістка про арешт швидко облетіла все містечко, і майже 300 чоловік із кілками оточили будинок пристава. Вони вимагали відпустити Рудницького. На відмову виконати цю вимогу близько 50-ти чоловік увірвалися до будинку і, відтіснивши стражників, силою визволили свого агітатора. Серед найактивніших учасників цієї акції були молоді коростишівці Андрій Гаврилюк, Калістрат Міненко, Григорій Березняк, Устим Демченко, Яків Музика, Михайло Головень, Арсень Слободенюк.
Рудницький на ранок виїхав до Житомира, де й був заарештований та відправлений в Сибір (коростишівських «бунтівників» також не минув арешт – вони відсиділи рік у Радомишльській в’язниці).
Наступного дня вчитель Д. В. Логвинов, за дорученням селян, вручив приставу наступні вимоги: передати селянам усі поміщицькі, державні та монастирські землі, скоротити термін військової служби, заборонити використання військової сили для придушення селян, негайно скликати Установчі збори, зменшити наполовину всі податки та повинності.
Наприкінці вимог говорилось, що в разі їх невиконання селяни весною 1906 року відмовляться сплачувати податки і давати рекрутів до армії, виганятимуть поліцію та силою здобуватимуть собі землю і волю. Вимоги селян, як і слід було чекати, не були задоволені. У волості спалахнув ряд пожеж. За підпалення скирт соломи в Коростишівському маєтку князя Горчакова було заарештовано Кіндрата Мартинюка.
11 листопада 1905 року свої вимоги власникові паперової фабрики Хаїму Воловнику пред’явили робітники цього під¬приємства. Серед вимог – на 25 копійок підвищити денну заробітну плату чоловікам, жінкам – на 50, дівчатам – на 30, відкрити фабричні аптеку, лазню та надавати фельдшерську допомогу, за рахунок фабрики направити в міністерську школу 12 дітей робітників, забезпечувати їх дровими для опалення, зменшити штрафи за різні провини.
Одна з основних вимог стосувалась скорочення робочого дня з 12-ти до 8-ми годин. Померлому робітникові фабрика мала виготовити труну. На випадок захворювання ставилась вимога виплачувати робітникові третину, а в разі каліцтва або смерті – половину зарплати їх дітям аж до повноліття.
Свої вимоги робітники обґрунтовували підвищенням цін. «Ми тому вимагаємо надбавки, – писали, – що раніше можна було купити фіру дров за 75 коп., а тепер треба дати 3 крб., пуд (16 кг) житнього борошна коштував 50 коп., а тепер треба дати 1 крб., міра картоплі коштувала 15 коп., а тепер – 22-25 коп., фунт яловичини коштував 3 коп. – тепер 10 коп., фунт коров’ячого масла – 15 коп., тепер – 35 коп., фунт сиру – 3 коп., а тепер – 7 коп. Якщо раніше можна було взяти на одяг для роботи по 15 коп. за аршин, тепер теж саме – за 30 коп., чоботи-головки коштували 2 крб. 50 коп., а тепер коштують 3 крб. 50 коп. З цієї вашої платні, що ми одержуємо, кожний робітник мусить ходити напівголим і голодним».
Власник трохи прислухався до робітників. Зокрема, було зменшено робочий день. Та все ж найбільш активних робітників Петра Музику і Миколу Міхненка заарештували. Аз1січня 1907-го, коли активність робітників спала, Хаїм Воловник знову встановив 12-годинний робочий день. В 1909 році робітники вдруге застрайкували, але не добились результатів. Усіх невдоволених просто звільнили з роботи.
Серед активних учасників подій 1905-1907 років – К. В. Гелевей. У 1903-ім він був залучений учителем Логвіновим до вивчення політичної літератури, а з весни 1904-го вже очолив невелику групу соціалістів-революціонерів Коростишева, брав участь в організації демонстрації в жовтні 1905 року та у визволенні агітатора, соціаліста-революціонера Рудницького (Пріджецького) в листопаді того ж року. За це К. В. Гелевея засудили до 7 місяців ув’язнення в Радомишлі. В 1911-ім його вдруге заарештували за розповсюдження нелегальної літератури та прокламацій, і він знову відбував покарання в Радомишлі.
У 1911-1912 рр. активно займався революційною діяльністю уродженець села Вільні Д. М. Шварцман (Шварц) – делегат від Києва на Празькій конференції РСДРП 1912 року. Там його обрали членом Центрального Комітету партії. Безпосередній зв’язок у цей період він підтримував з Коростишевом, де проживали його батьки. За розповсюдження в містечку прокламацій Київської організації РСДРП було заарештовано перукаря Лейбу Мошкова-Торчинського та вислано, як і Шварцмана, до Іркутської губернії.
Крім Торчинського, в 1912 році членами РСДРП були також коростишівці П. П. Лапідус та Т. Ковальчук. Нелегальну літературу, в тому числі й газету «Правда», їм передавав уродженець містечка, бригадир диліжансів Київської станції Мойсей Токарський. За це його заарештували і на рік відпровадили до Лук’янівської в’язниці в Києві.
Разом із робітниками та ремісниками Коростишева у виступах брали участь й семінаристи. Восени 1909 року своє невдоволення рівнем викладання російської мови та загалом програмовим курсом, який не давав змоги продовжувати освіту в вищих навчальних закладах, у заяві на ім’я попечителя Київського навчального округу висловила більшість учнів учительської семінарії. Та їх пропозиції були відхилені. В 1913 році, після серії проведених арештів та деякого економічного пожвавлення, політична активність коростишівців знизилась.
Джерело: Володимир Слівінський/ Коростишів історичний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *