Спогади механіка-танкіста Івана Завертана: Мчались танки…

Народився Іван Завертан 20 липня 1922 року в селі Потоки Катеринопільського району Черкаської області в сім’ї селянина-середняка. Під час колективізації в 1930 році був висланий разом з батьками в Архангельську область, де закінчив 8-річну школу і курси механіків-мотористів, а після їх закінчення працював на катері Північного Морського пароходства. У 1940 році брав участь у війні з Фінляндією. Після фінсько-радянської війни знову повернувся до роботи на катері.

Під час Великої Вітчизняної війни брав участь у бойових операціях танкістом-механіком. Війну закінчив на річці Ельба в Німеччині. За бойові заслуги був удостоєний орденів Червоної Зірки, Слави ІІІ ступеня, ордена Вітчизняної війни ІІ ступеня, багатьма медалями.

Після демобілізації працював у Коростишеві на паперовій фабриці, заводі залізобетонних виробів та деревообробному комбінаті нормувальником.

Іван Васильович очолював первинну ветеранську організацію ДОЗу, був заступником голови районної ради ветеранів.

У 1995 році нагороджений орденом «За мужність». У 2001 році його прізвище внесено до Книги пошани міста Коростишева.

Вічна пам’ять…

Спогади Івана Васильовича Завертана, механіка-танкіста, ветерана – учасника бойових дій Великої Вітчизняної війни, жителя міста Коростишева, Житомирської області.

Мчались танки…

Після призову в армію, спочатку був направлений у 995-й Стрілецький полк, а потім навчавс в 38-му учбовому танковому полку. Одержавши військову спеціальність механіка-водія танка, брав участь у бойових операціях 61-го танкового полку, який входив до складу танкової дивізії Першого кавалерійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта В.К.Баранова.

У 1943 році наш корпус виконував відповідальне завдання Ставки Верховного Командування. Разом з 38-ю та 60-ю арміями у складі Першого Українського фронту, ми форсували р.Дніпро і перейшли в наступ на ділянці в напрямку шосейної магістралі Київ-Житомир. Розвиваючи наступ, наш корпус 11 листопада 1943 року звільнив м.Коростишів від фашистських загарбників, а 12-го ми вступили в Житомир. Цим самим допомогли успішно просуватися нашим військам у південному напрямку.

У бойовому донесенні 12 листопада комкор В.К.Баранов доповідав командуючому армією: “Перший гвардійський корпус, зломивши опір ворога до 2-ої години дня, вийшов на рубіж Богунія – станція “Житомир” з заходу, сходу і півдня. За час цих боїв було знищено до двох тисяч ворожих солдатів і офіцерів, 25 танків, 19 самохідних гармат, до 200 автомашин і бронетранспортерів…”.

За мужність, проявлену в боях за Житомир, були удостоєні звання Героя Радянського Союзу (посмертно) ст. лейтенант Іван Саєнко та ст. сержант Павло Хмельов. Наш танковий полк був нагороджений орденом Червоного Прапора і удостоєно звання “Житомирський”.

В січні-лютому 1944 р. корпус обхідним маневром через м.Коростень, Олевськ, Рокитно, Сарни вийшов на р.Стир і звільнив м.Луцьк. За відмінні бойові дії в районі Луцька наша дивізія була нагороджена орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня.  В цьому ж році, на базі нашого кавалерійського корпусу і 25 танкового корпусу було створено механізовану групу військ на чолі з В.К.Барановим, яка пройшла з боями до р.Вісли, а потім форсувала ріку Ельбу. Тут ми зустрілися з частинами І-ої армії США.

За успішно проведену операцію по звільненню Житомира, мене, як механіка бойового танка, було нагороджено орденом Червоної Зірки, а за звільнення Луцька – орденом Слави ІІІ ступеня.

Вклад танкістів у Велику Перемогу був гідно оцінений нашою державою.

З книги В.П.Лінивого “Дорогами війни” 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *