Спогади радиста Степана Левченка: Напис на Рейхстазі

Народився Степан Левченко 1 січня 1924 року в селі Студениця Коростишівського району. У період Великої Вітчизняної війни був фронтовим танкістом. Війну закінчив у Берліні. Після повернення з фронту працював у рідному селі агрономом, головою колгоспу. Потім кілька років був директором Коростишівського льонозаводу. Працював також головним спеціалістом у районному управлінні сільського господарства. З 1982 року – на пенсії. Кілька років очолював районну раду ветеранів.

Степан Левченко мав високі урядові нагороди, в тому числі орден «За мужність», бойові ордена і медалі.

У 2001 році ім’я Степана Степановича Левченка вписано до Книги пошани міста Коростишева.

Вічна пам’ять…

Спогади Степана Степановича Левченка, радиста штабу І танкової армії, ветерана – учасника бойових дій Великої Вітчизняної війни, жителя Коростишівського району, Житомирської області.

Напис на Рейхстазі

У суботу 21 червня 1941-го ми, випускники Студеницької середньої школи, відзначали свій випуск. А коли стрічали світанок, вже почули якісь віддалені вибухи й побачили вогняну заграву над Житомиром. Так почалася Велика Вітчизняна війна. Всі наші юнацькі мрії в один день були перекреслені віроломним фашистським нападом на рідну Вітчизну. На початку липня наше село окупував ворог.

З  першого дня фашисти почали по-звірячому розправлятися з місцевими активістами. І ми зрозуміли, що окупанти прийшли на нашу землю з наміром поневолити український народ, встановити свій жорстокий режим. І вже тоді на окупованій території розгорнулися підпільна робота та партизанський рух.

Після звільнення рідного села від фашистів в листопаді 1943 року я був призваний до армії. Тоді ж під м.Малином в складі 60-ї армії генерала Черняховського й розпочалися мої фронтові будні. Брав участь у визволенні Чоповичів, Володарськ-Волинська, Червоноармійська, Баранівки та інших населених пунктів нашої області.

Під час запеклого бою в районі станції Шепетівка, мене було поранено осколками снаряду. Три місяці лікувався в госпіталі, а потім був направлений радистом в запасний батальйон зв’язку. В складі 64-ї танкової бригади брав участь у боях за звільнення Здолбунова Рівненської області та Рава-Руська Львівської. На Сандомирському плацдармі наш танк підбили фашисти. Машина загорілася, але екіпажу вдалося врятуватися. Під Львовом нам вручили новий танк і ми продовжували бої. У Познані наша танкова армія оточила велике угрупування німецьких військ. У цих боях наш танк знову було підбито і він загорівся. Зосталися живими лише  двоє членів екіпажу. Після цього мене було зараховано радистом штабу 1 танкової армії. В її складі ми з боями дійшли до м.Штеттіна (Німеччина), де зустрілися з військами ІІ-го Білоруського фронту і разом пішли на штурм Берліна. 2 травня 1945-го наші війська ввійшли через Брандербурзькі ворота до цитаделі фашистської Німеччини – Берліна. Тут, на стіні Рейхстагу, я також залишив свій напис.

Після перемоги над Німеччиною, мені довелося служити в м.Дрездені в складі нашої групи військ. У 1947 році я був демобілізований з рядів Армії і повернувся до рідного села.

З книги В.П.Лінивого “Дорогами війни”

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *